Pastýřský list k Narození Páně 2020

K tomu abychom dokázali pojmout do svého života zjevené Boží pravdy, musíme je nejdříve dobře akceptovat a strávit ve svém nitru, ve svém duchu, a pak se často k základním pravdám vracet, rozjímat o nich a obnovovat svůj pohled na svět jako na svět Boží, který jsme dostali darem, a budeme nakonec zkoušeni, z toho, jak jsme se tohoto úkolu zhostili (měl jsem hlad a nasytili jste mne...). Dnes, na začátku nového roku, si opakujeme a stále znovu uvědomujeme, že je třeba (musíme) začínat od počátku, od základu. Kdo začíná od středu, už má skoro jisté, že se odchýlí od pravého směru, že mu něco zásadního unikne, že cosi přehlédne. Když se lépe ohlédneme kolem sebe - bez toho že bychom chtěli někoho posuzovat - vidíme, že se tak děje velmi často. Lidé jsou netrpěliví. Všechno by chtěli bez velikého úsilí, rychle a ihned. A právě tady se dopouštíme největších chyb. Každé rozhodnutí, každý rozhodující krok vykonaný ve spěchu a bez dobrého zvážení riskuje, že se netrefíme do pravého středu. A to se stává nejen v soukromém životě, ale i v oblasti nauky, která není dobře racionálně uvážená, a dáváme přednost svým emocionálním podnětům: tomu, co se nám líbí, co nám vyhovuje, co od nás nevyžaduje velkou námahu a oběť, co vyhovuje našemu egu. Proto není divu, že jsme svědky pronikání některých prvků do teologické nauky, takových prvků, které jsou jí cizí a nikdy nebyly ani potřebné, ani neměly místo v katolické nauce. Jsou určité pravdy, které jsou neměnné, stálé a nikdy se nemohou změnit. Týká se to, především, tajemství života. To je největší tajemství, před kterým stojíme. S tím není možné experimentovat ani se ho beztrestně dotýkat a manipulovat s ním. My jsme se nestvořili a nemůžeme si sami život dát, ani sami život vzít. Něco nemůže být dovoleno jen proto, že je to už technicky přístupné a možné, a je to relativně bezpečné a skoro bezbolestné... Ale odporuje to Božímu i přirozenému zákonu a má to v budoucnu nedozírné i materiální důsledky. Už teď se nám to ve formě pandemie připomíná, i když zatím si to moc lidstvo neuvědomuje, přestože takzvaná "demografická zima" nám už dávno tluče na dveře. Nemylme se a nemysleme si, že pro lidi za Ježíšova života byly požadavky Bible lehčí, než jsou stejné požadavky dnes. Jak připomíná spisovatel G. K. Chesterton, "pro tehdejší lidi to bylo přesně tak těžké, jako je to pro dnešní".1 A dál pokračuje: "Ať je pravda cokoli jiného, vůbec není pravda, že výroky Ježíše z Nazareta se hodily na jeho dobu, ale už neplatí pro dnešní. Obraz o tom, jak byly vhodné pro jeho dobu, si můžeme udělat z toho, jak nakonec pochodil u svých současníků."

To, co na Vánoce slavíme, nejsou nějaké legendy a báje, ale základ života - i věčného - jak bylo ustanoveno od počátku. Vykupitel se nám narodil, a my jsme si toho - až na malé výjimky - ani v minulosti, ale ani dnes moc nevšímali. Zabýváme se svými starostmi. Jen ty nás mnohdy zajímají, ty jsou pro nás důležité. Změňme tuto naši tendenci a rozhodně obraťme svou pozornost ke svému nitru a modlitbě a pak skutky lásky prakticky oslavujme narození svého Vykupitele, který se vtělil, stal člověkem pro naši spásu, a z tohoto našeho obrácení do nitra udělejme krok ke svým bližním. Zpívejme i pro ně z celého srdce: Sláva na výsostech Bohu a na zemi pokoj lidem dobré vůle!

Požehnané svátky Narození našeho Pána přeje, modlí se a žehná

Christos raždajetsja!

+ Ladislav Hučko, biskup-apoštolský exarcha

1 G. K. Chesterton, Večný človek, Bratislava 2020, 216.

Пастирське послання на Різдво Христове 2020

Дорогі браття і сестри! Для того, щоб ми могли втілити у своє життя об'явлені Божі правди, нам необхідно найперше їх правильно прийняти і освоїти у своєму нутрі, у нашому дусі. А потім ми повинні часто повертатися до основних істин, розмірковувати над ними і оновлювати наш погляд на світ як світ Божий, який ми отримали як дар, і вкінці будемо складати іспит, як ми виконали поставлене завдання (я був голодний, а ви мене нагодували...). Сьогодні, на початку нового року, ми повторюємо собі, постійно усвідомлюючи, що треба починати від початку, від основи. Той, хто починає з середини, може бути практично впевненим, що він відхилиться від правильного напрямку, що його омине щось фундаментальне, що щось пропустить. Коли ми краще оглянемось навколо - не бажаючи когось засуджувати - ми бачимо, що це трапляється дуже часто. Люди є нетерпеливі. Вони хотіли б усього досягнути без особливих зусиль, швидко та негайно. І саме в цьому ми допускаємось найбільших помилок. Кожне рішення, кожен визначальний крок, зроблений поспіхом і без ретельного зваження, ризикує оминутися з ціллю. І це трапляється не тільки в приватному житті, але і в області науки, коли вона не є раціонально вивчена, а ми віддаємо перевагу своїм емоційним імпульсам, таким як, що нам подобається, що нам підходить, що не вимагає від нас великих зусиль і жертв, що підходить нашому я. Тому не дивно, що ми стаємося свідками проникнення деяких елементів у богословську доктрину, таких елементів, які є чужими і ніколи не були потрібними, і не мали місце у католицькій доктрині. Є певні істини, які є незмінними, постійними і ніколи не можуть змінюватись. Це стосується, перш за все, таїнства життя. Це найбільше таїнство, перед яким постаємо. З ним не можна експериментувати або безкарно його торкатися і ним маніпулювати. Ми не створилися самі, не можемо дати собі життя або його взяти. Не можна щось дозволити лише тому, що це вже є технічно доступним і можливим, і є відносно безпечним і майже безболісним... Оскільки воно суперечить Божому та природному закону і має в майбутньому необачливі і матеріальні наслідки. Вже зараз нам про це пригадується у формі пандемії, і хоча людство це ще не дуже усвідомлює, проте, не зважаючи ні на що, так звана «демографічна зима» вже давно стукає у наші двері. Не помиляймося і не думаймо, що за життя Ісуса вимоги Біблії для людей були простішими, ніж вони є сьогодні. Як згадує письменник Ґ. К. Честертон: «Для людей того часу це було так само важко, як і сучасним людям». А далі продовжує: «Якою б не була правда, є зовсім неправдою, що висловлювання Ісуса з Назарету відповідали його часу, але вже не стосуються сьогодення. Створити образ про те, наскільки вони були відповідними до його часу, ми можемо на основі того, який успіх Він мав у своїх сучасників».

Те, що ми святкуємо на Різдво, - це не є якісь легенди чи міфи, а основа життя - життя вічного - як це було встановлено з самого початку. Відкупитель народився для нас, але ми, окрім невеликих винятків, ні в минулому, ні навіть сьогодні на це не звертаємо належної уваги. Ми переймаємося своїми турботами. Тільки вони нас постійно цікавлять і є для нас важливими. Змінімо цю нашу тенденцію і рішуче звернімо увагу на своє нутро і молитву, та в дусі цього навернення зробімо крок до наших ближніх, і вчинками любові святкуймо народження нашого Відкупителя, який втілився, стався людиною для нашого спасіння. Співаймо з усього серця: «Слава на висотах Богу, і на землі мир, людям благовоління!»

Бажаю благословенних Різдвяних свят!

Благословення Господнє на Вас!

Христос рождається! Славімо Його!

+ Ладіслав Гучко, єпископ - апостольський екзарх

Zpět